Права на об’єкти промислової власності

Нематеріальні об’єкти промислової власності, як об’єкти бухгалтерського обліку – це об’єкти інтелектуального походження, безпосередньо пов’язані з організаційно-технологічним процесом діяльності конкретного підприємства, які відповідають критеріям визнання їх активами, а отже, можуть утримуватися на балансі такого підприємства. Права на об’єкти промислової власності охороняються законом і виникають з моменту їх державної реєстрації.

Справедлива (ринкова) вартість такого об’єкта в рамках діючого підприємства – це величина, що відображає його сукупну корисність і представляє собою потенційний вклад в результати діяльності підприємства як єдиного комплексу при виробництві продукції (товарів, робіт, послуг).

Створення нематеріального об’єкта промислової власності. Загальна схема

Табл..1.

Придбання дозволу на використання ОІВ у власника патенту через підписання ліцензійної угоди

Цього разу підприємство має справу з такими видами платежів, як роялті. За визначенням, наведеним у п.1.30 Закону України про оподаткування прибутку, роялті – це: „платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми... за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки... права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау)”.

Табл..2

Як бачимо, про придбання нематеріального активу в таблиці не йдеться. Якщо сума фіксованого роялті достатньо висока, а термін дії ліцензійної угоди триває більше ніж один рік, підприємство – платник роялті має право зарахувати цей фіксований платіж до складу капітальних інвестицій і, як результат, – до нематеріальних активів з метою поступової капіталізації цих витрат.

Придбання майнових прав на ОІВ.⁵

У цьому прикладі ми припускаємо, що майнові права підприємство придбаває у автора – суб’єкта підприємницької діяльності.

Табл..3

Група прав на об’єкти промислової власності

Право на винахід (корисну модель) охороняється Законом України від 15.12.93р. №3687–ХІІ „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”.

Охоронним документом, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель) є патент або деклараційний патент.

Право на отримання патенту на винахід чи корисну модель, згідно зі статтями 8 і 9, має як винахідник, так і роботодавець винахідника. При цьому у разі отримання патенту роботодавцем винахід і корисна модель називатимуться, відповідно, „службовим винаходом” і „службовою корисною моделлю”.

Патент – це документ, що свідчить про авторство і виключне право на об’єкт винаходу (результат наукових розробки) протягом визначеного терміну, які автор може реалізувати шляхом надання ліцензії на відтворення та використання об'єкта інтелектуальної (у т. ч. промислової) власності.

Патентом також називається документ, яким надається право на здійснення певних видів діяльності. Однак про такі патенти ми зараз не говоримо.

Щоб отримати патент, особа яка претендує на це, повинна подати заявку до „Установи”.⁶

Державна реєстрація патенту здійснюється на підставі рішення про його видачу. Патент видається у місячний термін після його державної реєстрації.

Згідно зі статтею 26 Закону, власник деклараційного патенту на винахід з метою зміни такого патенту на патент на винахід може подати клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи заявки, за якою видано деклараційний патент. За подання клопотання сплачується збір. Об’єкти цього права Законом визначено так:

„Винахід (корисна модель) – результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології”.

Цитата з п.2 статті 6 Закону:

„Об’єктом винаходу (корисної моделі) може бути:

• продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварин тощо);
• процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу”.

Право на промисловий зразок охороняється Законом України від 15.12.93р. №3688-ХІІ „Про охорону прав на промислові зразки”. Охоронним документом, що засвідчує право власності на промисловий зразок, є патент. Термін дії патенту, згідно зі статтею 5 Закону, становить 10 років з дати подання заявки до Установи і подовжується Установою за клопотанням власника патенту, але не більш як на 5 років.

На відміну від права власності, яке охороняється протягом терміну дії патенту (див. Статтю 5), право авторства на промисловий зразок охороняється безстроково (див. Статтю 7).

Розмір передбачених Законом „Про охорону прав на промислові зразки” зборів, терміни і порядок їх сплати визначені Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, затвердженим Постановою КМУ від 22.05.2001р. №543.

Права на сорти рослин охороняються Законом України від 21.04.93р. №3116-ХІІр. „Про охорону прав на сорти рослин”. Таке право складається з двох частин: майнове і немайнове. Немайнове право належить автору, майнове – власнику об’єкта прав.

Охоронним документом, що засвідчує право власності на сорт рослин, є патент (видається власнику сорту) і свідоцтво авторства на сорт (видається автору). Право авторства не відчужується, не передається і діє безстроково (ст.37 Закону). Власник сорту розпоряджається своїм майновим правом на власний розсуд (ст.39 Закону).

Що стосується прав на породи тварин, то на даний час Закон „Про охорону прав на породи тварин” не діє.⁷ Тому про об’єкт такого права в даному разі мови немає. Разом з тим можна з певністю сказати, що права на сорти рослин і права на породи тварин можна об’єднати однією назвою – права на селекційні досягнення.

Бух облік отримання і передачі прав на селекційні досягнення аналогічний показаному у трьох вищенаведених схемах бухгалтерських проведень (таблиці № 1,2,3). Разом з тим автор вважає, що право на сорти рослин – це якраз той випадок (один з небагатьох), коли об’єкт промислової власності (і взагалі нематеріальний актив) може бути обміняний на подібний. Тому наведемо приклад такого обміну. Слід попередити, що цей обмін, так би мовити, не зовсім обмін. Тому проведення будуть відрізнятися від традиційних проведень обміну активами.

Припустимо, що дві селекційні організації, розташовані в різних кліматичних зонах, вивели незалежно одна від одної такі сорти рослин, кожен з яких може бути успішно районованим не в тій кліматичній зоні, в якій його виведено, а в зоні, де розташована інша організація. Правду кажучи, у цьому прикладі не все чисто, адже виникає запитання: навіщо кожній з цих організацій передавати свої виключні права, якщо в цьому випадку достатньо обмінятися ліцензіями на право вирощування? Так, дійсно, обмін ліцензіями можливий, а обмін патентами таки сумнівний. Отже, зупинимось на обміні прав на здійснення розробок з районування культур, і таким чином кожна з цих селекційних організацій отримає нові права, не втрачаючи своїх, набутих власними досягненнями. У результаті таких дій на балансі селекційної організації з’явиться новий нематеріальний актив і водночас старий не втрачається. Це якраз те, що ми назвали „не зовсім обміном”. Обмін ліцензійними угодами відбувається між підприємством А і підприємством Б. Обидва підприємства в цьому разі виступають водночас і ліцензіаром (власником патенту), і ліцензіатом (набувачем прав на використання сорту).

Обмін дозволами на використання сорту рослин у власника патенту через підписання ліцензійних угод

Для того щоб вважитися нематеріальним активом, вартість переданих (набутих) прав має бути достатньо високою в масштабах діяльності конкретного підприємства, а термін дії ліцензійної угоди має бути довшим за рік. Отже, у прикладі робимо саме такі припущення.

Табл.4

Облік у підприємства Б

Можливо, дехто буде здивований, але облік у підприємства Б нічим не відрізняється від обліку у підприємства А. Річ у тім, що, не зважаючи на обмінний характер зазначених операцій, застосування суто бартерних схем в цьому разі є недоцільним. Адже власне обмін ліцензіями відбувається одночасно, одразу при занесенні ліцензійних договорів до Реєстру.

Отже, все набагато простіше, ніж при звичайному бартері. Найцікавіше у цій схемі те, що і „подібність” тут є, а дохід все одно виникає. Адже підприємства, які обмінюються чимось таким „подібним”, можуть домовитися про однакову справедливу вартість предмета обміну (прав на сорти рослин), але навряд чи можна домовитись про те, що доходи в тієї й іншої сторони договору будуть завжди однаковими. Отже, однаковими можуть бути в цьому разі тільки фіксовані платежі, а поточні платежі за користування об’єктом промислової власності – ніколи.

До груп об’єктів промислової власності відноситься право на захист від недобросовісної конкуренції. Такий захист забезпечується суб’єктам підприємництва законами України № 236/96 – ВР від 07.06.96. „Про захист від недобросовісної конкуренції”.

За цим Законом недобросовісною конкуренцією є „будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності”. Це зокрема:

• неправомірне використання чужої ділової репутації;
• створення перешкод господарюючим суб’єктам у ході конкуренції та досягнення неправомірних переваг;
• неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Про все це докладно у главах 2 – 4 Закону.

Можна вважати, що такий нематеріальний актив, як „Право на захист від недобросовісної конкуренції”, формується з витрат на антимонопольне розслідування факту правопорушення або з витрат на судовий захист від недобросовісної конкуренції у разі, якщо розмір цих витрат і термін дії такого захисту (більше року) достатні для того, щоб бути зарахованими до статей необоротних активів. Цей НА підлягає амортизації протягом терміну дії договору, але не більше ніж 20 років.

Що стосується згадуваному в ПБО 8 „Ноу-хау”, то це є підтверджені документами:

• результати науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних робіт;
• конструкторська, технологічна, проектна, економічна, юридична документація, призначена для користування у виробництві та реалізації товарів та послуг;
• незапантетовані винаходи, формули, рецепти, розрахунки, зразки і результати перших випробувань, що дали позитивний результат;
• системи організації виробництва, маркетингу, управління якістю продукції та послуг, системи управління кадрами, фінансами, ціновою політикою.