Оцінка вибуття запасів

1. За ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці. Інакше кажучи, “за що купив, за тою ж ціною і списав” (у виробництво, на склад готової продукції чи в реалізацію – в залежності від того які саме види запасів і з якою метою вибувають). Причому, у відпуск іде саме та одиниця запасів, яка закуповувалась цілеспрямовано на відповідний кінцевий продукт.

Згідно ПБО 9, цей метод застосовується для оцінки вибуття запасів, придбаних з метою їх реалізації на спеціальне замовлення і для оцінки вибуття запасів, які не замінюють один одного. Таке обмеження в застосування методу ідентифікованої собівартості не дуже зрозуміло. Адже на багатьох підприємствах давно налагоджений комп’ютерний облік надходження і вибуття запасів за тією вартістю, за якою ці одиниці запасів придбавалися. Що це, як не метод ідентифікованої собівартості? І оскільки цей метод є найточнішим – немає сенсу його відкидати заради впровадження приблизного обліку, яким є облік вибуття за: середньозваженою собівартістю, ФІФО та iн.

Обов’язковою умовою для застосування цього методу є можливість за кожною одиницею запасів встановити саме її ціну (історичну собівартість);

2. За середньозваженою собівартістю

Метод застосовується окремо для кожної сукупності взятих на облік запасів, однакових за призначенням і споживчими характеристиками (цього уточнення немає в ПБО 9, але ми його тут вносимо для ширшого розкриття суті методу). Середньозважена собівартість одиниці, що вибуває, визначається за формулою:

Отже, в чисельнику формули проставляються значення в грошовому (вартісному) вимірі, в знаменнику ці ж значення – в кількісному (тобто в фізичних одиницях).

3. За методом ФІФО

Цей метод оцінки вибуття запасів за цінами перших закупівель, тобто метод ФІФО, ґрунтується на припущенні, що запаси, які надійшли першими, першими і реалізовуються (first-in, first-out method-FIFO).

Основним недоліком цього методу є вплив зовнішніх чинників економічного життя держави на показник валового прибутку окремо взятого підприємства.

Так, в умовах постійно зростаючих цін метод ФІФО дає найвищий показник валового прибутку. А якщо ще брати до уваги ту обставину, що в умовах загального зростання цін кожне підприємство прагне підвищити також і ціни на товар, що реалізовується ним, то при застосування методу ФІФО до оцінки вибуття показник валового прибутку, що зазначається в Звіті про фінансові результати, можна вважати невиправдано завищеним.

Відповідно, в умовах постійного зниження цін спостерігається зворотний процес: показник валового прибутку внаслідок застосування методу ФІФО до оцінки вибуття запасів і вимушеного зниження відпускних цін на продукцію (товари), що реалізується(ються) підприємством, виходить в звіті невиправдано заниженим.

З іншого боку, потрібно зазначити, що оскільки запаси, які придбаваються в умовах постійно зростаючих цін і оцінюються при вибутті методом ФІФО, списуються в реалізацію за найменшою з цін, то запаси, які залишаються на балансі підприємства, виявляються оціненими за вартістю, більш-менш наближеною до ринкової. А це означає, що при аналізі балансу такого підприємства показники власних оборотних коштів, оборотного капіталу і, відповідно, коефіцієнт покриття будуть не просто оптимістичнішими, але і реальнішими порівняно з тим, якби це підприємство використало при вибутті запасів метод ЛІФО;

4. Нормативний метод обліку вибуття запасів

Нормативний метод обліку вибуття запасів є частиною давно відомого в нашій країні нормативного методу обліку витрат (облік за планово-розрахунковими цінами) і базується на нормативному методі калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

“Оцінка (вибуття запасів. – Авт.) за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних затрати і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися” (п.23 ПБО 9).

Основні принципи нормативного методу обліку витрат (в тому числі вибуття запасів) і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) зводяться до такого. В основу калькуляції фактичної собівартості окремого виду продукції покладено заздалегідь складену калькуляцію нормативної собівартості цього виду продукції за затвердженими самим підприємством поточними нормами витрат сировини і матеріалів, трудових та інших. При дотриманні цих норм (і при їх своєчасному перегляді) фактична собівартість відповідає нормативній. У разі виявлення відхилень від норм фактичну собівартість продукції визначають так: до нормативної собівартості додають (у разі перевитрати) або віднімають (у разі економії) виявлені відхилення від поточних норм, а також додають (віднімають) витрати, викликані зміною цих норм протягом звітного періоду за кожною статтею витрат. При цьому прямі витрати за встановленими нормами враховують окремо від витрат, що становлять відхилення від норм. Це дає змогу ретельно контролювати витрати під час виробництва продукції.

Згідно п.11 ПБО 16, виявлені в звітному періоді наднормативні витрати зараховуються до складу собівартості реалізованої продукції.

Діючими нормами прийнято називати норми і нормативи, зумовлені технологічним процесом, відповідно до якого здійснюють передачу матеріалів у виробництво, оплачують виконані роботи. Нормативні калькуляції можуть складатися послідовно на деталі, вузли і продукцію загалом. Нормативні калькуляції використовують для оцінки залишків незавершеного виробництва і визначення фактичної собівартості продукції при застосуванні нормативного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є основним методом, що використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією, а також в сезонних галузях матеріального виробництва. Цей метод нарівні з іншими методами оцінки вибуття запасів є саме таким, який потрібен для оцінки не лише при вибутті запасів з підприємства, а й при переведенні їх з однієї балансової статті до іншої, що теж кваліфікується як вибуття (але не з балансу).

5. Метод оцінки вибуття запасів за цінами продажу

Може здатися, що Метод оцінки вибуття запасів за цінами продажу є єдиним з методів, який застосовується винятково до вибуття запасів з підприємства. Це не так. Адже торгова націнка додається до первісної вартості закуплених для подальшого продажу вроздріб товарів вже на стадії оприбуткування цих товарів на рахунок 282. Надалі облік руху товарівна всіх дореалізаційних стадіях може відбуватися за цінами продажу. Разом з тим це не суперечить вимогам ПБО 9 і МСБО 2 щодо оцінки запасів на дату балансу за найменшою з двох вартостей: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Адже на балансі сальдо товарів у роздрібній торгівлі показується згорнуто: Сальдо Дт 282 – Сальдо Кт 285, тобто з врахуванням контрактиву Торгова націнка як показника, що коригує продажну вартість до рівня первісної.

Оскільки вибір оптимального для того або іншого підприємства методу оцінки вибуття запасів залежить від великої кількості зовнішніх чинників, які по-різному впливають на діяльність кожного окремо взятого підприємства і на результати цієї діяльності, ми не будемо тут радити, якому з методів надати перевагу.